hiddenbehind: (девачка)
[personal profile] hiddenbehind
Як і минулого року, думаю про те, а що Київпрайд дав саме трансгендерній спільноті.
Цього разу я сама намагалася робити що могла, щоб привернути більше уваги до "літери Т". І дещо мені таки вдалося. Проте, якщо дивитися на картину в цілому, наша літера все одно губиться на загальному тлі суспільних дискусій навколо ЛГБТ. Тут, з одного боку, грає те, що тема ЛГБ на відміну від Т вже є значно більш розкритою у інформаційному просторі, а з іншого, що відкритих Т-людей у порівнянні з ЛГБ усе ще дуже мало.
І якщо ми хочемо привертати увагу саме до Т, то так чи інакше треба робити якісь окремі суспільні транс-івенти, де саме наша проблематика і наші мессаджі будуть на першому плані.

Якщо прив'язувати їх до якоїсь певної дати (що, звісно, зовсім не обов'язково, але дещо спрощує формування та донесення тих самих мессаджів), то я бачу три можливі дати: День видимості 31 березня, День депатологізації 24 жовтня та День пам'яті 20 листопада.
День видимості виглядає гарним як для "транс-прайду", але цього року він уже позаду (мені у ті дні було трохи не до того, щиро кажучи).
День пам'яті є важливим, але він має сумний відтінок скоріше скорботи, ніж боротьби. Тобто, у цей день транс-люди сприймаються більше як жертви несправедливого устрою, ніж як ті, хто здатні його змінювати.
День депатологізації, навпаки, видається гарним якраз для боротьби, для протестних акції, для озвучування вимог - однією з яких і є, власне, депатологізація трансгендерності.
Минулого року саме до цього дня була прив'язана транс-конференція. І це була дуже значуща подія, але все-таки більш внутрішнього спрямування - на саму спільноту та на спеціалістів. Зараз же я кажу про акції, які могли б бути спрямованими на зовнішнє суспільство, на так би мовити пересічних українських громадян. Думаю, що десь з кінця літа можна було б почати планувати таку вуличну акцію. На розмах "маршу рівності" я б поки не розраховувала, але якщо б вийшло щось більш-менш співставне з феміністичними акціями останніх років (у яких, до речі, транс-люди регулярно беруть участь), то було б уже дуже круто.

До речі, існує імовірність, що десь на той час ми якраз отримаємо нову процедуру замість Наказу №60, у якій уже не буде психіатричного стаціонару та обов'язкового хірургічного втручання. Проте, зважаючи на текст драфту, який пропонувався до громадського обговорення, а також на те, хто ту процедуру розробляли, вже зараз можна сказати, що вона все одно буде далекою від ідеалу. Юридичне визнання гендеру (або, простими словами, зміна документів) за нею не буде ані швидким, ані прозорим, ані доступним, як того рекомендує Рада Європи. Це не буде модель інформованої згоди, і це не буде розмежування юридичних та медичних процедур, як того б хотілося. Тому впровадження нової процедури аж ніяк не стане приводом для призупинення боротьби.
Хтось може сказати, що суто юридична процедура визнання гендеру, без встановлення діагнозу, зараз для України виглядає утопічно. Проте, так саме утопічними можуть здаватися одностатеві шлюби, та розмови про них уже ведуться. Власне, чим раніше певна тема стане активно обговорюваною у широкому суспільному дискурсі, тим скоріше вона наблизиться до втілення у реальність. Тут можна згадати приклад Ірландії, як країни зі своїми дуже сильними "духовними скрєпами". Але водночас там також сильний активістський рух, який зумів схилити суспільство на свій бік - і от минулого року вони вибороли як шлюбну рівність, так і одне з кращих у світі законодавств із визнання гендеру.

І от що я думаю. Дискусії навколо такої процедури в Україні ведуться як правило з позиції, так би мовити, "контратаки", а не "наступу". Тобто, озвучується існуючий стан речей, після чого люди кажуть про те, з чим і чому вони у ньому не згодні. І таким чином до цієї дискусії прямо або непрямо залучаються утримувачі того стану речей - тобто комісія зі зміни статі та МОЗ, якому вона підпорядкована. І це виходять такі собі "мінські перемовини" - які, як і у Мінську, являють собою патову ситуацію, бо обидві сторони тримаються за певні позиції, які вони не хочуть здавати.
Так от, можливо, час вести такі дискусії з іншої позиції - який саме стан речей ми хотіли б бачити, чому саме такий, і чому це правильно як з точки зору прав людини, так і прогресу, і, якщо хочете, з точки зору моралі та гуманізму, щоб він був саме таким. І, досягаючи усвідомлення цих речей різними людьми, залучати на свій бік усе більше союзниць/ків.
І тоді рано чи пізно настане день, коли думка ретроградів з комісії та МОЗ взагалі не матиме суттєвого значення для того, щоб ми могли реалізувати потрібні нам зміни.
From:
Anonymous( )Anonymous This account has disabled anonymous posting.
OpenID( )OpenID You can comment on this post while signed in with an account from many other sites, once you have confirmed your email address. Sign in using OpenID.
User
Account name:
Password:
If you don't have an account you can create one now.
Subject:
HTML doesn't work in the subject.

Message:

 
Notice: This account is set to log the IP addresses of everyone who comments.
Links will be displayed as unclickable URLs to help prevent spam.

December 2016

S M T W T F S
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
2526272829 3031

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 22nd, 2017 04:54 pm
Powered by Dreamwidth Studios