hiddenbehind: (девачка)
У певні моменти могло здатися, що процес реформування процедури трансгендерного переходу у Міністерстві охорони здоров’я застопорився, та все ж МОЗ зробило українським трансгендерам подарунок до Нового року. 30 грудня нарешті набув чинності Наказ № 1041 від 5 жовтня “Про встановлення медико-біологічних та соціально-психологічних показань для зміни (корекції) статевої належності та затвердження форми первинної облікової документації й інструкції щодо її заповнення”, яким скасовується сумнозвісний Наказ № 60.

Про зміст нового наказу ми вже писали, коли він проходив стадію громадського обговорення. Відтепер, коли він починає діяти, медична процедура переходу регулюватиметься “Уніфікованим клінічним протоколом первинної, вторинної (спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги“. Нагадаємо найбільш суттєві прогресивні зміни у новій процедурі у порівнянні з попередньою:
  • психіатричне обстеження в умовах стаціонару більше не є обов’язковим;

  • єдиної централізованої комісії, яка приймала рішення про дозвіл на “зміну (корекцію) статевої належності”, віднині не буде;

  • скасовано цілу низку дискримінаційних протипоказань, таких як наявність дітей до 18 років, перебування у шлюбі, гомосексуальність як провідний мотив, недостатній рівень соціальної адаптації тощо.

У той же час, пропозиції ГО “Інсайт” щодо змін в уніфікований клінічний протокол поки залишаються неврахованими. Зокрема, у його тексті досі присутня норма про те, що для отримання Медичного свідоцтва зі зміни (корекції) статевої належності має бути зроблене хірургічне втручання. Втім, форма такого медичного свідоцтва, встановлена Наказом № 1041, дозволяє заповнювати обсяг здійснених медичних втручань довільно. Тож маємо надію, що відтепер, коли старі регулювання відійшли у минуле, нагально необхідні зміні у клінічному протоколі також буде зробити легше.

Громадська організація “Інсайт” щиро дякує виконуючій обов’язки Міністра охорони здоров’я України Уляні Надії Супрун та заступнику директора з наукової роботи і судової психіатрії та експертизи Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології Сергію Сергійовичу Шуму, завдяки активній діяльності яких бюрократичну машину МОЗ вдалося зрушити з місця та провести цю важливу реформу. Сподіваємося на подальшу співпрацю із впровадження в Україні сучасних стандартів медичної допомоги трансгендерним людям, таких що не є патологізуючими і базуються на правах людини.

http://insight-ukraine.org/nakaz-moz-60-ostatochno-skasovano/
hiddenbehind: (девачка)
Не знаю читает ли ещё кто мой полумёртвый журнал, но всё-таки напишу.
В интернете есть некоторое количество FAQов по теме трансгендерности, но все они в той или иной степени устарели (включая и тот, что я сама писала где-то в 2008 году). Потому как чаще всего они заходят в тему из традиционного медицинского дискурса, а правовые аспекты если и цепляют, то скорее как "надстройку" к тому "базису". Ну и, как говорится, не нравится что есть - пишите своё. Так что, когда мне предложили собственно написать своё, я достаточно охотно за это ухватилась. Правда, я бы предпочла его писать не в такие сжатые сроки - но, с другой стороны, дипломы и диссеры обычно пишутся в последние дни перед защитой, а тут у меня на всё про всё вышло около месяца.

Если так прикинуть, то это вероятно самый большой текст, который я написала с тех пор, как оставила литературное творчество (а это примерно 10 лет). И уж точно самый значимый.
Хотелось, чтобы этот текст стал своего рода "ликбезом по трансгендерности" - как для тех, кто только начинают знакомиться с этой темой, так и для тех, кто какие-то аспекты знают, а какие-то другие не очень. Поэтому я старалась охватить всё по максимуму, но в то же время и не сильно растекаясь мыслию по древу - понимая, что невозможно объять необъятное и впихнуть невпихуемое.
Ну и как уже сказала, хотелось отойти в изложении от традиционного подхода, когда во главе угла так или иначе стоит бинарная транссексуальность и всё что с ней связано, а остальное постольку-поскольку. Надеюсь, у меня это в достаточной степени получилось.
А в целом, что и как вышло - судить читателям.

Чуть процитирую вступление:
"Сам термин «трансгендер» уже вряд ли кому-то в диковинку – благо, в последнее время он всё чаще бывает на слуху. Тем не менее, для многих он ещё проходит по разряду далёкой от их жизни экзотики, и не так уж много людей понимают, что на самом деле за ним стоит.
В этом тексте мы постарались в концентрированном и одновременно несложном для восприятия виде собрать информацию о трансгендерности – начиная с основных определений, затрагивая историко-культурные, медицинские, правовые ракурсы, и заканчивая ситуацией в Украине.
Даже если вы достаточно знакомы с этой темой, вы наверняка сможете открыть для себя что-то новое."

Сама идея проекта, иллюстрирование и вёрстка - от команды нашего "сестринского" ресурса Update, ну и само собой при поддержке организации "Инсайт".

Читать здесь: http://update.com.ua/spetcproekt_tag987/transgender/

Если понравилось, то распространяйте дальше! :)
hiddenbehind: (девачка)
Влітку 2015 року Міністерством охорони здоров’я України було створено мультидисциплінарну робочу групу з розроблення медичних стандартів за темою “Транссексуалізм” (пізніше назва теми змінилася на “Гендерну дисфорію”). Новий клінічний протокол мав прийти на заміну існуючій процедурі, яка регламентується Наказом № 60 МОЗ.
Нажаль, до групи не були включені представники ГО “Інсайт”, і процес її роботи був досить закритим та непрозорим. Це викликало певні побоювання. Тим не менш, у лютому 2016 проект уніфікованого клінічного протоколу було оприлюднено на сайті МОЗ для громадського обговорення. Співробітниці “Інсайту”, вивчивши документи, разом з іншими трансгендерними активістами написали до них свої зауваження та надіслали до МОЗ.
І нарешті 15 вересня документи “Адаптована клінічна настанова, заснована на доказах «Гендерна дисфорія»“ та “Уніфікований клінічний протокол первинної, вторинної (спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги «Гендерна дисфорія»“ було затверджено Наказом МОЗ № 972 та опубліковано на сайті реєстру медико-технологічних документів.

Більш детальний аналіз нового протоколу ми зробимо пізніше. Зараз же наведемо ключові моменти, за якими він відрізняється від процедури, що діяла досі.
- Нова процедура передбачає три рівні медичної допомоги трансгендерним людям, з яких обов’язковими є перші два. На первинному рівні трансгендер звертається до сімейного лікаря (терапевта). На вторинному рівні відбувається встановлення діагнозу психіатром, а також отримання необхідної психотерапевтичної, ендокринологічної та хірургічної допомоги. На третинному рівні можливий перегляд діагнозу, якщо пацієнт з ним незгодний.
- У разі встановлення діагнозу гендерної дисфорії обов’язковими медичними втручаннями вказані психотерапія та гормональна терапія. Хірургічне втручання не є обов’язковим, але зазначено, що саме воно є підставою для видання медичного свідоцтва про зміну (корекцію) статевої належності – яке, у свою чергу, необхідне для подальшого юридичного визнання гендеру трансгендерної особи.
- Діагностика психіатром в амбулаторних умовах має тривати не менше ніж два роки. Госпіталізація у психіатричний стаціонар на обов’язкових умовах не передбачається, проте за потреби є можливою.
- Окрему увагу у протоколі приділено питанням допомоги трансгендерним дітям та підліткам.
- Також окремий розділ присвячено питанню репродуктивних можливостей для трансгендерів та адопції. Наголошується, що їм не мають відмовляти у цьому.

Зазначимо, що Наказ № 60 на поточний момент ще не скасовано. Але, зважаючи на велику кількість колізій між ним та новим протоколом, очікуємо, що це відбудеться найближчим часом. Також залишаються питання до регулювання всіх аспектів зміни документів трансгендерних людей.
Хочемо звернути увагу, що за певними моментами остаточна редакція протоколу у порівнянні з проектом, який пропонувався для громадського обговорення, стала гіршою. Це стосується зокрема можливості стаціонарного обстеження (у проекті воно прямо заборонялося), двох років спостереження (навіть у Наказі №60 був тільки рік) та, найголовніше, хірургічного втручання як умови для визнання гендеру (у проекті йшлося про психотерапію та гормонотерапію).
Отже, нова процедура, хоча і має окремі зміни на краще, нажаль не стала тим проривом в українському транс-законодавстві, яким мала шанс стати, і залишає ще дуже великий простір для подальшого удосконалення.

http://insight-ukraine.org/zatverdzheno-novij-medichnij-protokol-transgendernogo-perexodu/
hiddenbehind: (девачка)
Як і минулого року, думаю про те, а що Київпрайд дав саме трансгендерній спільноті.
Цього разу я сама намагалася робити що могла, щоб привернути більше уваги до "літери Т". І дещо мені таки вдалося. Проте, якщо дивитися на картину в цілому, наша літера все одно губиться на загальному тлі суспільних дискусій навколо ЛГБТ. Тут, з одного боку, грає те, що тема ЛГБ на відміну від Т вже є значно більш розкритою у інформаційному просторі, а з іншого, що відкритих Т-людей у порівнянні з ЛГБ усе ще дуже мало.
І якщо ми хочемо привертати увагу саме до Т, то так чи інакше треба робити якісь окремі суспільні транс-івенти, де саме наша проблематика і наші мессаджі будуть на першому плані.

Якщо прив'язувати їх до якоїсь певної дати (що, звісно, зовсім не обов'язково, але дещо спрощує формування та донесення тих самих мессаджів), то я бачу три можливі дати: День видимості 31 березня, День депатологізації 24 жовтня та День пам'яті 20 листопада.
День видимості виглядає гарним як для "транс-прайду", але цього року він уже позаду (мені у ті дні було трохи не до того, щиро кажучи).
День пам'яті є важливим, але він має сумний відтінок скоріше скорботи, ніж боротьби. Тобто, у цей день транс-люди сприймаються більше як жертви несправедливого устрою, ніж як ті, хто здатні його змінювати.
День депатологізації, навпаки, видається гарним якраз для боротьби, для протестних акції, для озвучування вимог - однією з яких і є, власне, депатологізація трансгендерності.
Минулого року саме до цього дня була прив'язана транс-конференція. І це була дуже значуща подія, але все-таки більш внутрішнього спрямування - на саму спільноту та на спеціалістів. Зараз же я кажу про акції, які могли б бути спрямованими на зовнішнє суспільство, на так би мовити пересічних українських громадян. Думаю, що десь з кінця літа можна було б почати планувати таку вуличну акцію. На розмах "маршу рівності" я б поки не розраховувала, але якщо б вийшло щось більш-менш співставне з феміністичними акціями останніх років (у яких, до речі, транс-люди регулярно беруть участь), то було б уже дуже круто.

До речі, існує імовірність, що десь на той час ми якраз отримаємо нову процедуру замість Наказу №60, у якій уже не буде психіатричного стаціонару та обов'язкового хірургічного втручання. Проте, зважаючи на текст драфту, який пропонувався до громадського обговорення, а також на те, хто ту процедуру розробляли, вже зараз можна сказати, що вона все одно буде далекою від ідеалу. Юридичне визнання гендеру (або, простими словами, зміна документів) за нею не буде ані швидким, ані прозорим, ані доступним, як того рекомендує Рада Європи. Це не буде модель інформованої згоди, і це не буде розмежування юридичних та медичних процедур, як того б хотілося. Тому впровадження нової процедури аж ніяк не стане приводом для призупинення боротьби.
Хтось може сказати, що суто юридична процедура визнання гендеру, без встановлення діагнозу, зараз для України виглядає утопічно. Проте, так саме утопічними можуть здаватися одностатеві шлюби, та розмови про них уже ведуться. Власне, чим раніше певна тема стане активно обговорюваною у широкому суспільному дискурсі, тим скоріше вона наблизиться до втілення у реальність. Тут можна згадати приклад Ірландії, як країни зі своїми дуже сильними "духовними скрєпами". Але водночас там також сильний активістський рух, який зумів схилити суспільство на свій бік - і от минулого року вони вибороли як шлюбну рівність, так і одне з кращих у світі законодавств із визнання гендеру.

І от що я думаю. Дискусії навколо такої процедури в Україні ведуться як правило з позиції, так би мовити, "контратаки", а не "наступу". Тобто, озвучується існуючий стан речей, після чого люди кажуть про те, з чим і чому вони у ньому не згодні. І таким чином до цієї дискусії прямо або непрямо залучаються утримувачі того стану речей - тобто комісія зі зміни статі та МОЗ, якому вона підпорядкована. І це виходять такі собі "мінські перемовини" - які, як і у Мінську, являють собою патову ситуацію, бо обидві сторони тримаються за певні позиції, які вони не хочуть здавати.
Так от, можливо, час вести такі дискусії з іншої позиції - який саме стан речей ми хотіли б бачити, чому саме такий, і чому це правильно як з точки зору прав людини, так і прогресу, і, якщо хочете, з точки зору моралі та гуманізму, щоб він був саме таким. І, досягаючи усвідомлення цих речей різними людьми, залучати на свій бік усе більше союзниць/ків.
І тоді рано чи пізно настане день, коли думка ретроградів з комісії та МОЗ взагалі не матиме суттєвого значення для того, щоб ми могли реалізувати потрібні нам зміни.
hiddenbehind: (девачка)

Интро

Юрий Франк, координатор трансгендерного направления общественной организации «Инсайт»:

Я начинал писать текст о конференции как минимум трижды, выдавливая из себя по абзацу в течение двух недель и в результате окончательно возненавидел написанное. В конце концов, я осознал почему это произошло. Формат отчетов о проведенных мероприятиях в большинстве случаев имеет сильный привкус унылого жанра «вести с полей», который мало кто читает. Производство скучной и никому не нужной канцелярщины меня очень сильно демотивировало и потому я решил изменить формат и попробовать написать так, как я бы писал для друзей, рассказывая историю, интересную мне самому, о людях интересных мне самому. Выдавая не унылую сводку с перечислением регалий и тем докладов, а короткую фактическую информацию + живое восприятие. Историю, рассказанную живым человеком о других живых людях. Дополненную небольшим видеороликом о конференции, который сняли наши хорошие подруги из APEX PRODUCTIONS.


Read more... )


Источник: http://www.insight-ukraine.org/pervaya-transgendernaya-konferenciya-v-kieve-kak-eto-bylo/

hiddenbehind: (кошка Шрёдингера)
В последнее время я в ЖЖ "чукча не писатель, чукча комментатель". Пишу больше в фейсбуке, где сейчас в целом более актуальная для меня аудитория, а здесь больше читаю и комментирую отдельные интересные мне журналы. Но совсем забрасывать ведение своего журнала всё-таки не хочется, а сейчас ещё и повод написать есть.
Не буду пересказывать, что именно произошло вчера, потому что те кому в первую очередь адресован этот пост и так должны быть в курсе, а остальные могут сходить на сайт "Инсайта", например.
Без всякого излишнего пафоса скажу, что это историческое событие, поскольку в украинском законодательстве впервые будут фигурировать такие понятия как "сексуальная ориентация" и "гендерная идентичность" (для обитателей соседней страны отдельно отмечу, что не в негативном ключе). Но это в некотором смысле даже банально, а мне хочется написать, почему ещё это событие можно считать историческим для украинских ЛГБТ+.

- Кажется, впервые в Украине произошло настолько масштабное объединение ЛГБТ с другими гражданскими активистами в единой повестке. Нет, различные совместные акции бывали и ранее, но они объединяли группы, которые и до того уже были дружественными, в чём-то пересекались и сотрудничали между собой. Здесь же такое объединение произошло достаточно спонтанно - не без противоречий, в том числе связанных с гомофобией некоторых участников, но в целом - вполне конструктивно и успешно.
- Стоило по тем или иным причинам праворадикалам самоудалиться с поля, как вместе с ними пропала и всякая агрессивная гомофобия и стало ясно, что она вообще-то весьма маргинальна. В остальном же гомофобия превращается в нечто такое, от чего пока ещё непросто избавиться, но уже принято стыдиться - откуда и получаются все эти "я не гомофоб, но..." - их по-прежнему дофига, начиная от вышеупомянутых союзников, заканчивая спикером Гройсманом, но в отличие от тех которые "бей пидораса" с этим уже можно и нужно работать.
- Акция стала в некотором роде ЛГБТ-майданом, о необходимости которого давно говорила ваша покорная слуга: активисты открыто вышли с конкретными требованиями, и эти требования были удовлетворены. Не будем сейчас копаться, какой в этом удовлетворении есть реальный процент нашей заслуги. В любом случае это можно записать себе в актив: впервые ЛГБТ-сообщество показало себя субъектом, с которым считаются.
- Я когда-то высказывала следующую мысль: прайды для украинских ЛГБТ преждевременны, поскольку прайд - это буквально "гордость", а гордиться нам пока нечем. Теперь - есть чем. Возможно, сейчас это ещё не ощущается в полной мере, но, думаю, история расставит всё по местам.
hiddenbehind: (кошка Шрёдингера)
Якщо петиція збере 25000 підписів, то її буде розглянуто, тому підписи дуже важливі.
Підписати можна тут.

Текст петиції )
hiddenbehind: (девачка)
Ну, все так или иначе понимают, что этот случай отнюдь не первый и, к сожалению, скорее всего не последний. Вероятно, единственное что выделяет данную историю среди подобных - это широкая медийная огласка, которую она получила.
Отсюда некоторые делают вывод, что нет причин бить тревогу и вообще как-либо реагировать, поскольку как бы и ничего особенного не произошло. Ну, шопаделаешь, дикий народ, такие уж у них нравы, традиции, и всё такое прочее. Подобная позиция прозвучала с разных сторон, в том числе откуда не ждали - начиная с уполномоченного по правам ребёнка в РФ, явно не адекватного занимаемой им должности, с его уже мемефицированным перлом о "сморщенных женщинах", заканчивая популярной квазифеминистической блогеркой с советом не ходить со своим уставом в чужой монастырь.
Оставляя за скобками политическую составляющую в виде тени вице-президента РФ* Рамзана Кадырова, имею сказать следующее.
Коль скоро история получила резонанс в информационном поле, то дело по большому счёту уже не в конкретных её персонажах (хотя случившееся безусловно ужасно). Важно, что через те или иные высказывания вокруг неё формируются дискурсы, определяющие отношение не только к данному, но и к любым стоящим в том же ряду случаям.
И если доминирующим дискурсом становится признание того, что данная свадьба являлась актом насилия над девушкой, и категорическое осуждение такового насилия, как это в основном озвучивается в профеминистических кругах и просто людьми, стоящими на позиции верховенства права (не путать с верховенством закона) - это если и ничем не поможет данной конкретной девушке, то как минимум поспособствует тому, чтобы энное количество других девушек и женщин избежали аналогичной участи.
Если же преобладает точка зрения, что всё ок, улыбаемся и машем, кричим ура и в воздух чепчики бросаем, как это преподнесено в бодро смонтированных роликах от вездесущего средства массовой дезинформации "LieNews" - тем самым подобный случай нормализуется и де-факто легитимизируется (а коль будет надо, сделают и де-юре), причём не только там, где он произошёл, а везде, где принимается такая позиция. То есть, да-да, уже не в Чечне, а в самой России.
И да, любые высказывания в стиле "ачётакова?", какие бы к ним ни прилагались растекания мыслью по древу, тоже идут в копилку к второму варианту.
Зец ол фолкс.

* табличка "сарказм"
hiddenbehind: (кошка Шрёдингера)
Україна — єдина, і ми — її частина!

ЛГБТ-спільнота країни заявить на Прайді про підтримку української єдності та поставить нові вимоги до влади

В Україні з 30 червня до 6 липня відбуватимуться заходи Міжнародного форуму-фестивалю ЛГБТ «КиївПрайд2014». Вони об’єднають довкола ідей єдності, свободи, рівності та безпеки не тільки лесбійок, геїв, бісексуалів і трансґендерів, але й всіх людей доброї волі, які поділяють ці цінності.

Міжнародний форум-фестиваль ЛГБТ «КиївПрайд» є щорічною суспільно-політичною та культурною подією, яка цього року відбуватиметься в нашій країні уже втретє.

«Зараз, коли Україна зазнала зовнішньої агресії, коли суспільство намагаються розколоти розпалюванням ворожнечі між різними соціальними групами, українська ЛГБТ-спільнота заявляє про неприпустимість ескалації ненависті та ксенофобії на будь-якому ґрунті. Ми виступаємо за мир і толерантність по відношенню одне до одного та закликаємо усі верстви населення до порозуміння», — каже Олена Шевченко, співголова оргкомітету «КиївПрайду2014» та лідерка столичної ЛГБТ-організації «Інсайт».
«Події Революції Гідності яскраво засвідчили: права людини — не пустий звук для жителів України. Зібрати народне віче, організувати страйк чи пройти Маршем рівності: для українців та українок це — вікові традиції демократії та демонстрації волі народу. Ми готові відстоювати свої свободу та права. Наше завдання цього року — не дати “ватникам” і проросійським провокаторам стати на заваді відстоювання прав людини в Україні для всіх, в тому числі ЛГТБ-спільноти. Кров на Майдані пролилась для того, щоби всі ми усвідомили право кожного жити, кохати, збиратись, мати захист. Адже права людини — понад усе», — каже правозахисник Назарій Боярський, співголова української Коаліції з протидії дискримінації (КПД), якого обрано одним зі співголів оргкомітету Прайду.
«До нової влади ми ставимо наші традиційні вимоги — забезпечення реальної рівності для всіх людей без дискримінації на підставі сексуальної орієнтації чи ґендерної ідентичності. Але сьогоднішній день вимагає більшого — згуртування всіх здорових сил країни у протидії зовнішній експансії. Ми хочемо, щоби наші співгромадяни та співгромадянки знали: ЛГБТ — за єдину та сильну Україну, яка будує дедалі тісніші стосунки з Євросоюзом. Такою є наша політична позиція», — підсумовує Тарас Карасійчук, третій співголова оргкомітету Прайду та очільник всеукраїнського ЛГБТ-об’єднання «Гей-альянс — Україна».

Програма цьогорічного прайд-тижня насичена, передусім, заходами для самої ЛГБТ-спільноти. Серед них заплановано освітні лекції та тренінги, школу з прав людини, стимулюючу кінопрограму, музичні виступи дружніх до ЛГБТ виконавців і виконавиць, виставку артефактів з історії ЛГБТ-руху, пересувну фотовиставку, прайд-вечірки у столичних закладах нічного життя, дискусії про те, яку допомогу ЛГБТ-актив зараз у змозі запропонувати новій українській владі.
Долю публічного Маршу рівності, який вітчизняними опонентами та опонентками ЛГБТ-руху безпідставно іменується «парадом», іще не вирішено. У прес-службі Прайду повідомляють, що рішення про те, чи виводити кількасот учасників і учасниць Прайду на вуличну акцію, і якщо так — то під якими гаслами, оргкомітет буде ухвалювати пізніше, виходячи із ситуації в країні та столиці.
Міжнародний форум-фестиваль ЛГБТ «КиївПрайд2014» готується за широкої підтримки вітчизняної та європейської громадськості й правозахисної спільноти. Як завжди, участь у подіях Прайду візьмуть гості з-за кордону.

Нагадаємо, що «КиївПрайд» було започатковано 2012 року. Тоді проведення публічної акції було заблоковано хуліганами та радикалами, з якими столична влада не впоралась. Проте минулого року Марш рівності у рамках «КиївПрайду2013» успішно відбувся в столиці за участю високих гостей. Київська влада хоча й поставилася непривітно до проведення цього правозахисного заходу, проте виправила помилки 2012 року та забезпечила для Маршу–2013 посилену охорону силами спецпризначенців. Марш рівності 2013 року також повністю розвіяв побоювання мешканців і мешканок столиці щодо «непристойного» формату цього заходу, адже він відбувся як хода звичайних людей із правозахисними гаслами.

ПРЕС-СЛУЖБА
«КиївПрайду2014»


Upd: сайт «КиївПрайд»
hiddenbehind: (кошка Шрёдингера)
Из моих наблюдений, у части путинцев империализм головного мозга достиг той стадии, когда в ответ на указание проявлений тоталитаризма они не пытаются спорить, а, напротив, охотно соглашаются: да, у нас тоталитаризм, и это есть наиболее правильный порядок вещей (здесь в качестве контрпримера могут приводиться "массовые беспорядки" в Украине или "гейропейские" ценности). Некоторые договорились уже до того, что оправдывают репрессии, голодоморы, депортации и прочие прелести сталинского режима тем, что всё это было необходимыми условиями для создания последующей брежневской "стабильности", по которой и ностальгирует большинство любителей совка. В общем-то отсюда остаётся совсем небольшой и логичный (в рамках их логики) шаг до того, что и Гитлер в принципе был неплохим парнем. В самом деле: Сталин и Гитлер - одного поля ягоды, до войны они активно обменивались опытом и делили сферы влияния, и всей разницы между ними по большому счёту в том, что один победил, а другой проиграл. Ну, ещё можно усмотреть некоторую разницу в том, что один в той или иной степени гнобил всех попавших ему под крылышко, в то время как другой в большей степени всё-таки чужих. Соответственно, можно отдавать предпочтение тому или другому, кому как больше нравится: можно сказать, что Сталин был более справедлив, а можно, что Гитлер в первую очередь заботился о своём народе. Понятно, что всё это порочная логика, и единственно правильный ответ здесь - "оба хуже", но на запущенной стадии ИГМ этот вариант уже может не работать. А в свете того, что Путина и так активно сравнивают с Гитлером и его последователей объявляют "путлеровцами", представление Гитлера в качестве позитивного персонажа и вовсе эффектно выбило бы почву из-под ног противников режима. Пока что такому повороту ещё препятствует сильный когнитивный диссонанс на почве того, что "деды воевали", и вообще победа над фашизмом является одним из краеугольных камней путинской пропаганды. Однако сами деды на сегодняшний день уже составляют ничтожный процент населения, а большинство в имперском угаре готово скушать любые преподнесённые ему мифы, поданные в красивой обёртке. В этом смысле изящным разрешением диссонанса могла бы быть такая интерпретация: Гитлер, разумеется, совершил ошибку, когда решил напасть на СССР, но до того он был правильный чувак и вообще большой молодец (а с другим наш молодец Сталин сотрудничать и не стал бы). Такая трактовка, при всем её двоемыслии, легко укладывается в общий параноидально-шизофренический дискурс путинского режима. Более того, подобного толка статья мне уже попадалась (ссылку не сохранила, и в любом случае не стала бы её давать, чтобы не пиарить всякую гадость).
На некоторых тоталитаристов, впрочем, ещё действует в качестве аргумента мысленный эксперимент: что будет, если репрессивный механизм системы повернётся против них. Однако у многих уже настолько "...и танки наши быстры", что их не прошибёшь и этим - они свято уверены, что если будут соблюдать правила системы, то она им, конечно же, никогда и ни в коем случае не сделает ничего плохого. Что ж, тут, как говорится - блажен, кто верует.

Upd: почти одновременно с тем как я написала свой пост, Андрей Илларионов опубликовал любопытный анализ сходств и различий в действиях Путина и Гитлера, который рекомендую к прочтению. Sapienti sat.
hiddenbehind: (бендеровцы чё)
В целом всё происходящее между властью и протестующими можно рассматривать как вариацию на тему отношений насилия.
Разгон Майдана 30 ноября - это был первый акт насилия. Когда на следующий день на него последовала какая-никакая попытка ответа, началось обвинение жертвы в виде ареста случайных людей. Далее насильник попытки призвать его к ответу старательно игнорирует и продолжает совершенствоваться в обвинениях: то майдановцы чиновникам работать мешают, то йолку ставить, то каток, то людям мешают ходить и ездить, то спать по ночам, далее везде. При этом симметричные действия со стороны властей, как то перекрывание тех же улиц кордонами милиции или закрытие станций метро, подаётся, напротив, в позитивном ключе заботы о людях. Вообще, насильник постоянно напоминает, что вообще-то он на стороне жертвы, хочет о ней позаботиться, и разумеется ему лучше ведомо как это сделать. Попытка второго разгона и штурма КГГА - это в общем апофигей данной линии поведения, но вот тут насильник где-то потерял уверенность в себе, застремался и отступил. Даже выразил готовность к переговорам, как бы показывая: вот смотрите, я же правда хороший. И задержанных стал отпускать, демонстрируя своё великодушие. А то, что это были вообще-то безальтернативные требования, причём лишь малая их часть, опять же старательно игнорируется. Ведь по сути эти частные уступки были нужны ему для того, чтобы потянуть время и восстановить силы.
И вот теперь пишут, вроде бы готовится провокация. Это значит чтобы окончательно всё повернуть так, будто "самадуравиновата". Чтобы развязать себе руки и полный карт-бланш, и в итоге остаться чистеньким, будто он не только не насильник, а вообще спаситель такой из себя весь в белом.

Я это всё к чему. К тому, что речь по большому счёту сейчас не о выборе между ЕС, ТС или ещё каким-нибудь там ЪС. Речь о том, что есть отношения насилия, и их надо прекращать. Без вариантов, без компромиссов - посредством отстранения существующей верхушки власти. Потом уже формировать новую власть, которая будет ставить вопрос об "эсах" - хоть и путём референдума, хоть ещё как-то. Но - это потом. Сначала нужно выйти из ситуации насилия и добиться наказания насильника. А не идти с ним на переговоры, которые так или иначе приведут к вляпыванию в эту ситуацию ещё глубже, по самое никуда. Поскольку разговоры закоренелый насильник понимает только в одном ключе: с позиции силы.
hiddenbehind: (в никуда)
Понимаю что я в этом вопросе тот ещё кухонный аналитик, но всё же.
Со стороны евромайдановцев я вижу гораздо больше "борьбы против", чем "борьбы за". И, боюсь, именно это может стать причиной поражения.
Что на мой взгляд следовало сделать оппозиции - это сформировать своё альтернативное правительство, которое бы тут же приступило к деятельности в тех рамках, в которых имело бы на это ресурсы. Пускай во многом оно было бы скорее декларативным, однако могло бы постепенно добиваться признания и, как следствие, легитимизации. Разумеется, с условием, что по окончанию революции это временное правительство должно быть заменено постоянным, сформированным в соответствии с законодательством.
На деле же оппозиционеры день за днём танцуют вокруг официальных властей, якобы не признавая их на словах, но признавая их власть по факту. Тут, как говорится, или крестик снимите, или штаны наденьте.
И чем дольше это тянется - тем больше это на руку властям. Потому что у них источники ресурсов, в то время как основной ресурс оппозиции - это много людей с энтузиазмом. Однако энтузиазм имеет свойство заканчиваться, если не подпитывать его реальными достижениями. Да и кушать людям что-то надо, и зима на дворе, морозы грядут.
А в итоге может кончиться тем, что будут стоять себе на Майдане несколько палаток, ну вот как на Крещатике за Юлю уже не один год стоят. Стоят, никому не мешают - такая себе местная достопримечательность, часть пейзажа.
Очень не хотелось бы такого финала. Хотелось бы ошибиться в этом прогнозе и верить в лучшее. Потому что худшее - это пиздец.
Однако, чем дальше, тем больше терзают меня смутные сомнения.
hiddenbehind: (девачка)
С 23 по 25 сентября 2013 года в Киеве проходил Пятый национальный конгресс по биоэтике. Биоэтика является интересным и сложным междисциплинарным дискурсом, очерчивающим границы человеческого вмешательства в природу. Находясь на стыке медицины, философии и права, она рассматривает вопросы, вызывающие дискуссии в контексте допустимости применения новых технологий, этики взаимодействия врача и пациента, права людей на изменение собственного тела и даже права выбрать смерть. Биоэтика рассматривает вопросы, касающиеся трансплантологии, абортов, суррогатного материнства, применения нанотехнологий, эвтаназии, «смены пола», доступа к вспомогательным репродуктивным технологиям и т. п.

В Конгрессе принимали участие медики, ученые, юристы, правозащитники и представители религиозных конфессий. Такой состав вполне логичен, так как многие проблемы, рассматриваемые биоэтикой, вызывают коллизии в контексте расстановки приоритетов в общественной системе ценностей. Что важнее — соблюдение прав человека или религиозные догматы? Что первично — выбор людей и их благополучие или тенденция системы к сохранению существующих рамок? Кто обладает полномочиями принимать решения и определять границы дозволенного?

В этом контексте очень показательным был обсуждавшийся на Конгрессе вопрос о существующей в Украине процедуре «смены (коррекции) половой принадлежности». Сам термин «смена половой принадлежности», зафиксированный в Приказе Министерства здравоохранения Украины «Об усовершенствовании оказания медицинской помощи лицам, нуждающимся в смене (коррекции) половой принадлежности» № 60 от 03.02.2011 г., регламентирующем данную процедуру, является весьма спорным с точки зрения соответствия реальному положению дел, ведь современная наука, при всех ее достижениях, не способна изменить биологический пол человека — полнофункционально и на всех уровнях.

Читать полностью
hiddenbehind: (наши права)
Глава киевской общественной организации "Инсайт" на встрече в ООН в Нью-Йорке, посвящённой Дню прав человека 2012 и борьбе против гомофобии: http://webtv.un.org/watch/interactive-dialogue-and-open-discussion-leadership-in-the-fight-against-homophobia-2012-human-rights-day-my-voice-counts/2028857218001/
hiddenbehind: (наши права)

6 учасників було затримано, кілька осіб побито і складено 1 адмінпротокол під час акції, що відбулася 8 грудня в Києві на честь Міжнародного дня прав людини «Скажи рішуче "НІ" законодавчому насиллю над правами людини!»

 

Серед затриманих – член правління ГО Інститут «Республіка» Володимир Чемерис, активіст «Прямої дії» Андрій Мовчан, активіст ГО «Інсайт» Тимур Лисенко, активіст Богдан Карпусь та ще двоє учасників з Харкова та Дніпропетровська. Міліція також затримала кількох праворадикальних провокаторів, які напали на учасників акції.

Близько 100 активісток та активістів вийшли в центр міста з нагоди Міжнародного дня прав людини, щоб нагадати депутатам, що в Україні є громадянське суспільство, яке готове відстоювати права людини.

На одну із організаторок акції, голову ГО «Інсайт» Олену Шевченко було складено адміністративний протокол за несанкціоновану акцію. Хоча напередодні заявка на проведення акції була подана в КМДА.

Нагадаємо, що Окружний адміністративний суд міста Києва в п’ятницю ввечері заборонив акцію за маршрутом Хрещатик – Майдан Незалежності. Суд вирішив заборонити акцію «з метою забезпечення правопорядку, запобіганню вчинення злочинів, охорони здоров’я населення, захисту прав і свобод мешканців Києва та гостей столиці». КМДА заявила, що саме під час проведення запланованої акції до Міжнародного дня прав людини на Майдані будуть проводитися «загальнодержавні свята». Однак організаторки встигли подати заявку акції за маршрутом Бессарабська площа – бул. Шевченко.

Ми вважаємо, що ця ситуація ще раз доводить, що законодавче насильство, яке впроваджується шляхом дискримінаційних законопроектів, фактично призводить до фізичного насильства з боку праворадикальних груп. Існуюча влада використовує формальні приводи, щоб обмежити право на мирний протест. Ми вважаємо, що дане рішення Окружного адміністративного суду м. Києва є таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Громадськість обурюється щодо законодавчих ініціатив народних депутатів, які намагаються обмежити громадян України в правах.

Сьогодні депутати голосують за цензуру – замовчування інформації про ЛГБТ (лесбійок, геїв, бісексуальних та трансгендерних людей), завтра вони введуть кримінальну відповідальність за "вільнодумство". Депутати вже намагалися "проштовхнути" закон про заборону абортів, значно обмежити свободу мирних зібрань, ввести кримінальну відповідальність за наклеп тощо.

«Сьогодні в Україні законодавча цензура набуває великих розмахів, депутати хочуть обмежити свободу слова, свободу мирних зібрань, свободу думки. Зараз вони взялися за ЛГБТ-людей, а завтра прийдуть за іншими. Ми не маємо мовчки спостерігати за цим безладом. Маємо право на захист від дискримінації!» – сказала Олена Шевченко, Голова Громадської організації «Інсайт».


Люди, які зібралися на Хрещатику, скандували салогани: «Бунтуй, кохай, права не віддавай!», «Геть пропаганду гомофобії», «Маємо право на мирний протест», «Нет дискриминации по сексориентации», «Долой диктатуру, гонения, цензуру», «Учитесь, читайте, мораль не насаждайте», «Те, кого не выбирали, учат нас теперь морали», «Нет фашизму всех мастей от подворотен до властей», «Права людини - права меншин» та інші.

Організаторки акції нагадують, що в разі прийняття законопроекту №8711 для багатьох можливості висловити свою громадську позицію вже не буде.

Ініціаторка акції: громадська організація "Інсайт"

Акцію підтримують: Феміністична Офензива, міжнародна жіноча організація "Ла Страда Україна", правозахисний центр "Поступ", організація "Конгрес національних громад", організація "Ліва опозиція", проект "Без кордонів", ГО "Центр соціальна дія"

 

***
Нагадаємо, що законопроект №8711, який має неофіційну назву "про заборону пропаганди гомосексуалізму", несе у собі низку відверто дискримінаційних положень. Законопроектом встановлюється адмінистративна та кримінальна відповідальність за ввезення, виробництво та розповсюдження продукції, що «пропагує» гомосексуальність. Оскільки документ не дає визначення поняттю «пропаганди», він залишає можливість для довільної інтерпретації, зловживань та санкцій щодо медіа, громадських активістів та правозахисників. Цей законопроект офіційно закріплює цензуру та інституціоналізує гомофобію.
Окрім цього законопроект №8711 порушує конституційний принцип, яким забороняється прийняття законів та підзаконних актів, що звужують зміст, або зменшують обсяг прав, гарантований Конституцією України (ст. 22). Також законопроект порушує міжнародні зобов’язання України в сфері прав людини, узаконюючи дискримінацію за ознакою сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності, а також вводить цензуру, чим порушує права, гарантовані ст. 21, 22, 24 Конституції України та ст. 14 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.


Upd:
http://society.lb.ua/life/2012/12/08/181783_kieve_podralis_storonniki.html?utm_source=lbua&utm_medium=link&utm_campaign=mainfeedbold
http://www.pravda.com.ua/news/2012/12/8/6979030/
http://www.radiosvoboda.org/content/article/24792999.html
http://maidan.org.ua/2012/12/zatrymano-uchasnykiv-aktsiji-prysvyachenoji-mizhnarodnomu-dnyu-prav-lyudyny/
http://www.svidomo.org/defend_article/9262
http://photo.unian.net/ukr/themes/36936

hiddenbehind: (наши права)
За последние несколько десятилетий страны Европы, пережив опыт двух мировых войн и различных тоталитарных режимов, прошли огромный путь по преодолению нацизма и авторитаризма. Возникла необходимость объединения Европы и мира вокруг универсальных стандартов прав и свобод человека, основанных на уважении человеческого достоинства и принципах недискриминации по признакам пола, национальной и этнической принадлежности, сексуальной ориентации и гендерной идентичности, возраста и семейного положения, вероисповедания, уровня образования и доходов, а также по любым другим признакам. Мы верим, что Украина и все люди, которые в ней живут, достойны жить по этим универсальным стандартам.

Сегодня мы молча наблюдаем, как целый ряд политических и околополитических группировок умело подменяют понятия «мораль» и ксенофобия, оправдывая, таким образом, всплески неофашизма и дискредитируя основные принципы прав человека. Последние годы сторонники демократии и прав человека отстаивали европейский выбор для Украины, сопротивляясь тоталитаризму и развитию фашизма, однако очень часто эти попытки оставались незаметными для широкого гражданского общества. В свою очередь, ультраправые силы, находящие молчаливую поддержку со стороны государства, безнаказанно запугивали, избивали и убивали наших коллег и друзей. Не встретив никакого противодействия со стороны властей, они «узаконили» свой статус, объединившись в партии и неправительственные организации, проникли в политику и церковь.
Хотя важнейшие демократические принципы и были положена в основу конституционного законодательства Украины, они до сих пор остаются только на бумаге, которую используют на международной арене, чтоб подчеркнуть свою «приверженность» европейским стандартам, когда это удобно. Сегодня «власть», когда ей это выгодно, демонстрирует желание Украины интегрироваться в европейскую культуру для того, чтобы получить очередной грант на «экономическое развитие страны», а с другой стороны, манипулирует тяжелой экономической ситуацией, отвлекая внимание от насущных проблем и направляя общественную ненависть на уязвимые группы людей, как это происходит с мигрантами и гомосексуалами.
Видимое и массовое движение за права человека в Украине сможет повлиять на социальный и политический контекст, продемонстрировав консолидацию правозащитных и антифашистских сил в борьбе с ксенофобией.

Мы обращаемся ко всем, кто не хочет ждать. Действуйте, проявите свою активную гражданскую позицию, выходите на протест!
Мы также призываем правозащитников, активистов гражданского общества, ученых, художников, писателей и всех неравнодушных - поддержать нашу инициативу. Мы верим, что противодействие нацизму и ксенофобии в Украине нужно вывести на новый, солидарный и массовый уровень, преодолеть рамки молодёжных закрытых «маргинальных» субкультур и разрозненных групп гражданских активистов. Неприязнь к «политике» и «государству» не должна помешать дать отпору нацизму и насилию.
Сегодня главными задачами мы считаем: лишить нацистов, расистов и гомофобов поддержки со стороны властей, предотвратить использование праворадикальных группировок против гражданских и политических активистов, запретить участие политических партий, призывающих к расовой ненависти, в выборах на всех уровнях.

Мы призываем вас выйти на улицы 11 декабря 2010 в поддержку Международного дня прав человека и проявить солидарность. Не оставайтесь равнодушными сегодня, потому что уже завтра может быть поздно.

Более детальная информация о времени и месте сбора будет сообщена позже. Следите за новостями на Facebook и на нашем сайте.

December 2016

S M T W T F S
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
2526272829 3031

Syndicate

RSS Atom

Page Summary

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 24th, 2017 02:47 am
Powered by Dreamwidth Studios